During the interwar years, military music experienced significant growth thanks to the efforts of one of the genre's leading lights, conductor Egizio Massini, a highly regarded individual who also happened to be an accomplished soldier. His conducting skills and European vision, along with his organizational tenacity and musical aptitude, led to an amazing military career that had a direct impact on Romania's military and civilian fanfare band scene. During his tenure as the inspector general of the military bands (1932–1940 and 1944–1947), significant advancements were made for the military music bands and their members' musical education, as well as for the repertoire reform and the execution of lengthy international tours.
Метою статті є типологічний аналіз «героїчного» кінематографа часів російсько- української війни на основі виділення певних морфологічних і тематичних критеріїв. Під «героїчним» кінематографом розуміється кінематограф, у якому центральним персонажем є людина, що демонструє героїчні вчинки, особливе ставлення до країни, тобто людина з рисами героя. Результати дослідження. Морфологічно-тематичний підхід до дослідження дозволив визначити основні критерії типологізації «героїчного» кінематографа України часів російсько-української війни. В основу тематичної типології сучасного українського «героїчного» кіномистецтва часів російсько-української війни покладені критерії, серед яких: 1) хронологічно-територіальний критерій; 2) гендерний критерій; 3) критерій ідеологічного та політичного контексту; 4) критерій емоційного впливу на аудиторію тощо. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі критеріїв типологізації визначені певні типи героїв, через які розкриваються прояви героїчної поведінки в українському кінематографі часів російсько- української війни. Водночас зазначається, що перелік таких типів «носіїв героїзму» не може бути вичерпним, а будь-яка типологія може бути недосконалою, але дозволяє деталізувати дослідження українського «героїчного» кінематографа. Висновки. В статті запропонована номенклатура тематичних блоків українського «героїчного» кінематографа за такими критеріями: 1) хронологічно-територіальним критерієм; 2) критерієм за типом героя, через який розкриваються прояви героїчної поведінки; 3) гендерним критерієм; 4) мотиваційним критерієм; 5) критерієм ідеологічного та політичного контексту; 6) критерієм емоційного впливу на аудиторію. Серед виділених типів героїв є такі: громадський активіст, доброволець, професійний військовий, митець-захисник, жінка-захисниця, рятувальник, пересічна людина тощо. Отримані в ході дослідження результати дозволяють надалі розглядати на матеріалі документального й ігрового українського «героїчного» кінематографа часів російсько-української війни як різні типи героя, так і засоби художньої екранної виразності, якими ці типи створюються. Використання морфологічно-тематичного підходу до типологізації українського «героїчного» кінематографа дозволяє деталізувати складники його творів під час мистецтвознавчого аналізу. Окремим перспективним напрямом подальших досліджень є існування «героїчного» кінематографа України часів російсько- української війни на формотворчому рівні, який дозволить виявити основні морфеми, якими описуються певні типи героїв.
Résumé : Cette étude analyse le contenu des journaux de Radio Okapi de 2002 à 2022, afin de vérifier dans quelle mesure cette radio a contribué à la promotion de la paix, de la démocratie et du développement en RDC. L'analyse s'appuie sur le modèle de l'analyse de contenu catégorielle, qui permet de classer les informations en fonction de thématiques (paix, sécurité et actions humanitaires ; politique et démocratie ; socio-développement), des sources d'information (institutionnelles ou de proximité) et de la couverture territoriale. Un corpus de 300 conducteurs de journaux, sélectionnés de manière raisonnée, constitue le matériel d'analyse. Les résultats révèlent une évolution de l'offre éditoriale de Radio Okapi au fil du temps, avec une prédominance initiale des informations socio-développementales, une attention accrue aux enjeux politiques lors des périodes électorales, et une couverture territoriale qui s'est progressivement concentrée sur Kinshasa.
Mots-clés : Radio Okapi, analyse de contenu, RDC, information, paix, développement.
Arts in general, Computational linguistics. Natural language processing
يتميز ميناء الفاو الكبير بمجموعة من الخصائص تجعله يكتسب أهمية جيواستراتيجية, لعل أبرز هذه المميزات, تتمثل بموقعه الجغرافي الذي يطل على شمال الخليج العربي, وفائدته الاقتصادية التي لا تعود على العراق فحسب, وإنما على دولاً أخرى في قارتي آسيا وأوروبا, ما ينعكس ذلك على تعزيز موقف العراق سياسياً وأمنياً, نتيجة للترابط في المنفعة ما بينه مع هذه الوحدات الدولية. ومن مخرجات ذلك دخول مشروع الميناء ضمن سياسات الدول الفاعلة على المستوى الدولي والإقليمي, كونه مشروع متكامل يربط قارة آسيا بأوروبا بواسطة القناة الجافة العراقية, وعبر تركيا وسوريا, وسيساهم مشروع الميناء في حال تشغيله في الاقتصاد العراقي بشكل فاعل. وعلى الرغم من وجود تحديات داخلية وخارجية تواجه اتمام مشروع الميناء في التوقيتات المحددة له وفقاً للدراسات الرسمية المعلنة, إلا أن مستقبل الميناء يظهر بشكل واعد, بسبب ضرورته المحلية والدولية.
History of scholarship and learning. The humanities, Arts in general
Dailės kūrinių interpretacijos metodologijai ir teorinėms priei goms skirtame straipsnyje svarstoma, kaip remiantis šiuolaikine materia listine filosofija, pirmiausia – Bruno Latouro ir Donnos J. Haraway teo rijomis, plėtoti įžemintą ir spekuliatyvią kontekstinės interpretacijos versiją. Haraway situatyvaus žinojimo paradigmoje dailės kūrinys būtų simpoetinis bendrininkas, kompanionas, įgalintas kartu mąstyti, kelti ne rimą, jungtis į dalinio, įkūnyto ir įvietinto žinojimo tinklus, gedėti, ugdyti atsako galią. Jis ne iliustruoja, o siūlo istorijas, taip pat ir dailės istorijos pasakojimus. Kartais ir ne naujausi dailės kūriniai padeda kartu mąstyti ir Haraway nusakyta prasme – apie rūšių bendrabūvį chtulucene, įvairių padarų giminystę. Aptarus diskursyvias kūrinių emancipacijos, į(si)tinkli nimo ir veikmės sąlygas, antroje straipsnio dalyje nagrinėjamas Antano Gudaičio kūrybos atvejis.
This study is to find out the vocal technique abilities that are possessed by the song leaders of HKBP Church of Sukadame Ressort Sukadame Pematangsiantar to sing out songs in Buku Ende and to identify the proper vocal techiques that need to be improved and mastered by the songleaders. Song leaders usually take part in most HKBP church services. They help the congregation to sing out the songs of Buku Ende by leading them to sing in the correct tunes as written in the book. As one of the main book songs that is used in churches’ services by HKBP including HKBP Sukadame of Ressort Sukadame Pematangsiantar, Buku Ende must be sung correctly in the correct tunes and manner so that the messages of the song can be conveyed correctly to glorify God to the max.. Therefore, the churches’ song leaders are expected to have the good vocal techniques. The study is conducted by using a descriptive qualitative research method. The data were collected through observation, interview, and documentation. This study reveals that the vocal tehcnique abilities that are possessed by the song leaders of HKBP Sukadame of Ressort Sukadame Pematangsiantar need to be improved by conducting a vocal training. The vocal technique abilities that are necessary to be trained such as breathing technique, songs’ intonation, producing the vocal resonance and phrasin techniques. These vocal techniques are necessarily mastered by the song leaders in order to be able to sing and lead the congregation to sing out the songs in Buku Ende in correct tunes and manner to worship the God so that the worship services could run well.
Keyword: vocal technique, song leader, Buku Ende
Self-reflexivity is a significant characteristic of Austro-German cinema during the early sound film period, particular in films that revolve around musical topics. Many examples of self-reflexive cinematic instances are connected to music in one way or another. The various ways in which music is integrated in films can produce instances of<b> </b>intertextuality, inter- and transmediality, and self-referentiality. However, instead of relying solely on the analysis of the films in order to interrogate the conception of such scenes, this article examines several screenplays. They include musical instructions and motivations for diegetic musical performances. However, not only music itself, but also music as a subject matter can be found in these screenplays, as part of the dialogue or instructions for the mis-en-scène. The work of Austrian screenwriter and director Walter Reisch (1903−1983) will serve as a case study to discuss various forms of self-reflexivity in the context of genre studies, screenwriting studies and the early sound film. Different forms and categories of self-referential uses of music in Reisch’s work will be examined and contextualized within early sound cinema in Austria and Germany in the 1930s. The results of this investigation suggest that Reisch’s early screenplays demonstrate that the amount of self-reflexivity in early Austro-German music films is closely connected to music. Self-referential devices were closely connected to generic conventions during the formative years and particularly highlight characteristics of Reisch’s writing style. The relatively early emergence of self-reflexive and “self-conscious” moments of music in film already during the silent period provides a perfect starting point to advance discussions about the musical discourse in film, as well as the role and functions of screenplays and screenwriters in this context.
New research in the sacred zone of the Fabrika Hill in Nea Paphos, Cyprus
The rocky hillock of Fabrika in the north-eastern most part of ancient Nea Paphos, founded during the late 4th century BC, is of key importance for understanding the early phase of the town planning, but at the same time very difficult to be methodically explored. Both its eminent location and geology made it a natural source of building material throughout the ages, greatly hindering any accurate reconstruction of the site development. However, the data collected so far strongly suggest that the arrangement of the southern part of the hill was of a cultic nature. Therefore, on undertaking a joint project with Université d’Avignon, we decided to focus the research on the southern part of the hill where, near the top of an Early Hellenistic theatre, there are rock-cut outlines of atemple possibly devoted to Aphrodite Paphia. During two seasons of field work (2018-2019), we retrieved some important information regarding both an original Hellenistic arrangement of the sacred area and its later (Late Roman/Byzantine and Medieval) use. Some new observations were also made regarding the topographical details of the area.
This paper presents the architectural heritage research problems and methods in Interwar Vilnius. Due to institutional regulation as well as state law recommendation, architectural heritage research had to be performed before any maintenance (conservation, restoration or adaptation) works, however the quantity and quality of investigations differ from gene- ral cognition (general knowledge of an object’s constructions, architectural details and condition) and inventory made (survey drawings) and analysis of non-intrusive research methods to complex scientific research. The comparative analysis of institutional impact for the investigation and individual practices of researchers reveal much wider contexts of the architectural heritage investigations questions and methods used in Interwar Vilnius.
U. Félix Aminta Espinoza, Ricardo López León, Fernando Plasencia Martínez
El siguiente artículo hace un recorrido de diferentes iniciativas populares realizadas por grupos de mujeres latinoamericanas, que han utilizado la expresión textil como una acción política para resistir a la violencia del Estado, así como a la violencia de género. Sus experiencias se articulan con las características propias del textil y con el concepto de memoria, el cual se considera una herramienta para explicar el pasado, dar sentido al presente y generar estrategias futuras de resiliencia de manera colectiva.
Este artigo propõe uma forma básica de treinamento corporal para ator-animador, tendo como base os princípios gerais da técnica do movimento consciente (ou técnica Klauss Vianna) aplicados à linguagem do teatro de animação.
Palavras-chave: Preparação corporal; técnica Klauss Vianna; objetos.
Irina Niculescu est metteur en scène d’origine roumaine. Elle étudie la mise en scène et obtient sa maîtrise a l’Académie des Arts de Prague. Elle débute comme
metteur en scène au théâtre Tandarica de Bucarest. Elle dédie son travail de création, de recherche et d’enseignement au théâtre de marionnettes qu’elle approche dans sa diversité de formes. Elle crée des spectacles et enseigne la mise en scène dans de nombreux pays d’Europe, aux États Unis, Canada, Argentine et Taiwan. Elle partage sa démarche théâtrale, ses réflexions sur la transmission du savoir. Elle essaye de répondre a la question: «est-ce que la mise en scène s’enseigne?», formule sa pensée pédagogique et ses questionnements.
Mots-clés: Théâtre de marionnettes. Mise en scène au théàtre. Pédagogie du théâtre
Na história da arte do século XX em Portugal, o nome de Nadir Afonso ascende, merecidamente, ao mais alto cume, e a passagem do tempo apenas o vem confirmando. Não apenas, e desde logo, por ter sido um dos pioneiros da arte abstracta feita entre nós, ao lado de Fernando Lanhas e de poucos mais, como sobretudo pela imensa originalidade do seu trabalho plástico. Ao que se deveria juntar também o reconhecimento internacional que, desde muito cedo, o seu trabalho mereceu, ao ser convidado a expor em Paris numa das galerias marcantes na divulgação das neo-vanguardas europeias da década de cinquenta, a célebre galeria Denise Renée. Ali Nadir expôs ao lado de outros destacados artistas internacionais como Victor Vasarely, Jacobsen, Dewasne ou Mortensen, quase todos associados à exposição-manifesto "Le Mouvement" de 1955.
Diverses formes de tensions (entre la norme et l’exception, la moralité et son contraire, le classique et le populaire, l’officiel et l’officieux) sont à l’œuvre dans l’histoire de l’art latino-américain, et la transgression y émerge comme une sorte de saturation des situations limites. La transgression met en scène l’opposition entre ces tensions, soit par un nouvel élan d’imagination et de créativité, soit par la disparition des événements. C’est ainsi que l’idée de transgression peut être considérée comme un moteur de transformation dans des situations diverses, compte tenu du fait que l’esprit critique renaît en un « principe de contestation » (Maurice Blanchot, 2010), se définissant comme un effort de penser et d’agir d’une manière différente.
Lo scopo di questo studio è quello di mettere in luce il potenziale del cinema quale strumento di sviluppo e di orientamento del turismo in un periodo altamente concorrenziale. Il caso-studio dell’utilizzo dilla figura mitica e cine-costruita e della relativa narrativa di Elisabetta d’Austria (1837-1898) divenuta “Sissi” dopo la Trilogia di Ernst Marischka, girata fra il 1955-1958, molto lontana dalla realtà storica, è significativo e rappresentativo. Il successo dei film dedicati a Sissi, seguiti da numerose altre opere teatrali, da musical, operette, cartoni animati, ha segnato l’ingresso della figura di Elisabetta nella cultura popolare che ha reso la figura storica ancor più leggendaria. Il ruolo dei film nell’attrarre visitatori a Vienna (la città è servita come set principale di questi) è evidente. La popolarità dei film è stata usata per anni dagli operatori turistici e dal tourism board di Vienna per stimolare l’interesse dei turisti per la visita dei luoghi legati alla storia e alla cultura della capitale austriaca. Ma questo non ha impedito al tempo stesso di offrire la possibilità di offrire strumenti per comprendere la figura storica di Sisi. In ogni caso, l’evidenza supporta l’importanza del turismo indotto dal cinema. Partendo da una rivisitazione della letteratura focalizzata sul tema l’articolo, rivelando le strategie e i ruoli giocati dai manager del turismo indotto dal cinema, fornisce qualche utile intuizione per le organizzazioni interessate nello sviluppo turistico.
The purpose of this study is to highlight the potential of movies as a tool for development and orientation of tourism in highly competitive years. The case-study of the use of the cinema’s constructed mythical figure and narrative of Elisabeth von Wittelsbach, Empress of Austria (1837-1898), nicknamed “Sissi” after the Trilogy of Ernst Marischka of 1955-1958, very far from the historical reality, is quite significant and representative. The success of the movies dedicated to Sissi, followed by several theatrical after-pieces, musical, operettas, cartoons, marked Empress Elisabeth’s entrance into popular culture which made the historical figure even more legendary. The role of movies in attracting visitors to Vienna (the city served as major set for the movies) is evident. The popularity of the movies have been used for years by operators and tourism board in Vienna to stimulate interest of tourists in visiting historical and cultural sites. But they offer at the same time the possibility to understand the historical figure of Sisi. Anyway, the evidence support the importance of movie-induced tourism. Starting from a literature review that has been focusing on the topic, the article provides, revealing the strategies and the roles played by movie-inducted tourism’s managers, some useful insights for organizations interested in developing tourism actions.
Juxtaposing the nature of design and the foundations of research in the traditional science and humanities disciplines puts their differences into sharp relief. The comparison highlights the key characteristics of design – its creative and experiential nature – which any design research must take into account, as well as the theoretical foundations of research. The aim of this article is to develop an understanding of the ontological, epistemological and methodological issues of design research, and to offer a framework that can embrace equally the notions of creativity and experiential knowledge, and of academic rigour. Furthermore,the potential roles of the design process and artefact within research are examined within this theoretical framework, which suggests that design processes and artefacts can – if appropriately framed – play an important partin the research process, facilitating an approach commensurate with the aims ofdesign enquiry. A case study of the Niedderer’s own work serves to illustratethe balance and integration of theory and (creative) practice within the research process, and how this integration can enable a multi-layered contribution to the theoretical and practical advancement of the field.