Hasil untuk "Music and books on Music"

Vjera Katalinić

Valentin MUREȘAN

Composed in the 20th century, Francis Poulenc's Piano Sonata for Four Hands is a significant piece for piano duets. Its musical characteristics are represented in a unique way, as if it were an archive of its own. A piece of music where the composer paid close attention to every detail, even choreographing the posture and movement of the performers, which distinguished this piece from other piano four-hands compositions. The objective of this research is to provide a comprehensive analysis of the distinctive features of this sonata, along with the characteristics that are commonly found in piano duets prior to this composition.

Aurelio Tello Malpartida

Las pocas líneas que abren la edición que aquí se comenta resultan muy elocuentes, que bien vale reproducirlas in extenso: "Entre las actividades del Centro de Estudios Musicales Bolivia una de las iniciativas más interesantes del 2024 fue el “Foro Latinoamericano de Compositores”, no solamente por la talla de los participantes sino también por el aporte de ideas que se manifestaron en esa ocasión. Fruto de este intercambio es la presente revista “Música Latinoamericana hoy” así como el canal YouTube del mismo nombre. De hecho, entonces, “Música Latinoamericana hoy” constituye un espacio abierto a las ideas, a los pensamientos y a las propuestas artísticas musicales que busquen un contexto en el cual expresarse libremente".

Віолетта Дутчак

Мета дослідження – визначити жанрово-тематичні напрями творчої діяльності митців-бандуристів української діаспори та України в контексті діяльності Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина) періоду 80–90-х рр. ХХ ст. Джерелом аналізу слугували документальні та аудіальні джерела з архіву Українського Вільного Університету. Зокрема, використано аудіозаписи з колекції архіву УВУ та звіти про діяльність закладу освіти у 1985–1990 рр. Методологія дослідження: застосовано джерелознавчий, історичний, аксіологічний, музикознавчий і культурологічний підходи. Джерелознавчий метод використано з метою аналізу нових архівних джерел (текстових документальних та аудіально-медійних) для дослідження українського бандурного мистецтва у його материкових і діаспорних площинах. Інші підходи та методи дали змогу розглянути напрями діяльності бандуристів у інонаціональному середовищі (історико-типологічний та історико-хронологічний методи), цінність їх здобутків для промоції бандурного мистецтва у світі періоду 80–90-х рр. ХХ ст. (аксіологічний підхід), аналізу діяльності внеску бандуристів Північної Америки, Європи та України на композиторському, виконавському, педагогічному рівнях до світової української культури (музикознавчий і культурологічний підходи). Наукова новизна дослідження: вперше введено до наукового обігу матеріали аудіоархіву УВУ стосовно бандурного мистецтва. Висновки. Розкрито основні засади та прояви популяризації бандурного мистецтва у зарубіжжі періоду 80–90-х рр. ХХ ст. Виокремлені персоналії солістів і колективів бандуристів діаспори та України, лекторів та інструкторів навчання гри на бандурі, які проводилися при УВУ, творча діяльність яких була представлена на публічних концертах у Мюнхені, інтерв’ю та презентаціях в ефірі радіо «Свобода». Проаналізовано період, що ознаменував не лише активізацію концертної та педагогічної діяльності бандуристів зарубіжжя, але й розширення їх співпраці з бандуристами України напередодні та на початку встановлення незалежності. Ці фактори залишаються актуальними в контексті потреби узагальнення й аналізу здобутків бандурного мистецтва зарубіжжя як складової української музичної культури, її розвитку в різні історично-часові періоди.

Nejc Sukljan

Monografija V zrcalu glasbene iskrenosti: Vladimir Lovec (1922–1992), ki jo je uredila muzikologinja Helena Filipčič Gardina, je nastala ob obeležitvi 100-letnice rojstva skladatelja, dirigenta, glasbenega pedagoga, publicista in vsestranskega glasbenega organizatorja Vladimirja Lovca (1922–1992). Vsebina, ki osvetljuje različne vidike Lovčeve osebnosti, je smiselno razdeljena v tri osrednje sklope. Prvi obsega poglavje Helene Filipčič Gardina »Življenjske postaje in razvejano delovanje Vladimirja Lovca.« V drugem obsežnejšem sklopu se Vladimirja Lovca v pogovorih s Heleno Filipčič Gardina in Marijo Gombač spominjajo njegovi nekdanji učenci, sodelavci in prijatelji, večina katerih še danes na tak ali drugačen način pomembno sooblikuje glasbeno (in kulturno) življenje na Koprskem in širše; nekatere izmed njih je k poklicnemu ukvarjanju z glasbo vzpodbudil prav Lovec. Zadnji vsebinski sklop prinaša nekatere podatke o Lovčevem skladateljskem opusu in je nepogrešljivo izhodišče za vse, ki se bodo v prihodnje ukvarjali s tem področjem njegovega glasbenega delovanja.

Albert Oikelome

This paper examined the structural forms of Bèmbé music in Obàfèmi Owódé local government area of Abeokuta in Ògùn State. It also investigated the content and context of Bèmbé musical performance among the people with specific reference to rituals. The study equally examined the musical instruments used in Bèmbé musical performance and categorised them under the Sachs and Honbostel system of classification. The performances of the Arífáyò family band were recorded and their songs randomly selected then subsequently analysed after the collection of relevant data from the field. Through detailed analysis, the study reveals salient elements of call and response with varied improvisations used in the music. It also established the multiple function of music performance in the context of social interaction and religious experience.

Mauricio Barría Jara

Kilian Sprau

Florence Huybrechts

Martin Ennis

In later decades, Johannes Brahms repeatedly stressed the inadequacy of his musical education, claiming he learned nothing from Eduard Marxsen and Robert Schumann, the two figures usually regarded as his principal mentors. In this article, a tribute to the Brahms scholar Robert Pascall who died in June 2018, I test the reliability of Brahms’s comments, concluding that he enjoyed a thorough training; in fact, Marxsen emerges from the study as a remarkably effective pedagogue. Nonetheless, after leaving Hamburg in 1853 Brahms embarked on an autodidactic program probably without parallel in nineteenth-century Germany. This program, based largely on the exploration of Baroque scores and treatises, was a course of study he would later encourage aspirant composers to replicate. The article views Brahms’s autodidacticism through the lens of meter, with a focus on compositions that reference the gavotte, a particularly pertinent genre given that its metrical layout was often confused. I reveal that Brahms’s practice in compositions related to the gavotte sometimes contradicts advice he offered friends and pupils; it also sits uncomfortably alongside the composer’s response to the rebarrings of musical classics advocated by Hugo Riemann. These various inconsistencies encourage us to look afresh at the agenda that lay behind Brahms’s stance on pedagogy and learning. I argue in conclusion that Brahms used his own musical education as a form of self-justification in ongoing disputes with the New German School.

Malik Hasanudin Aulia, Andre Indrawan

Karya El Polifemo de Oro merupakan salah satu repertoar gitar klasik yang menggunakan penerapan sistem serial pada komposisinya. Karya tersebut diciptakan oleh Reginald Smith Brindle seorang komponis dari Inggris. Penulis menggunakan metode Teoritikal dalam melakukan penelitian, yaitu menggunakan suatu teori untuk menganalisis karya tersebut. Di dalam skripsi ini dituliskan mengenai penerapan sistem serial pada El Polifemo de Oro, teori-teori sistem serial, dan macam-macam sistem serial. Hasil penelitian menunjukkan bahwa El Polifemo de Oro menggunakan sistem serial campuran atau biasa disebut free serialism sistem.   The work of El Polifemo de Oro is one of the classical guitar repertoire which using the serialism in its compotition. The work was created by Reginald Smith Brindle a British composer. The author uses a Theoretical method of research into research, using many of theories to analyze the work. Studies indicate that work was proven to be using “free serialism system”. Keywords: El Polifemo de Oro; Reginald Smith Brindle; Serialism

Noémi KARÁCSONY

The present paper aims to reveal some of the features which characterize the Mélodies of the French composer Reynaldo Hahn. Although his work comprises several genres, instrumental and vocal alike, these refined and sensitive vocal miniatures are most often associated with Hahn’s name. Composer, conductor and music critic, himself a singer, the fascinating personality and intelligence of the composer is reflected in his works. His Mélodies mirror Hahn’s preoccupation regarding the relationship between poetry and music, between the spoken and the sung words. In the master’s opinion, music should emphasize the deep, hidden meanings beyond the words, thus in his vocal miniatures he strives for a truthful evocation of that which remains unspeakable.

Desirée García, Laura Cuervo

Thomas Glaser

René Leibowitz’ Auftreten gegen die (aus seiner Sicht) ›entstellende‹ Interpretations- und Orchesterpraxis seiner Zeit und sein Bemühen, Beethovens Werken zu zeitgenössischen Interpretationen eigenen ästhetischen Rechts zu verhelfen, bilden eine Konstante in seinen zahlreichen Schriften und Äußerungen zu Beethoven. Aufführungspraktische Details von Leibowitzʼ Beethoven-Deutungen und seine Versuche um eine ›werkgerechte Interpretation‹ können hier aus dem Austausch mit dem Geiger Rudolf Kolisch sowie aus den bei Einspielungen verwendeten Orchestermaterialien abgeleitet werden, die sich als Nachlassdokumente erhalten haben. In ihrem Radiogespräch »Aufführungsprobleme im Violinkonzert von Beethoven«, das 1964 die gemeinsame Aufnahme des Konzerts flankierte, setzen sich Leibowitz und Kolisch zum Ziel, Probleme der zeitgenössischen Aufführungspraxis aufzudecken. Beethovens Violinkonzert wird für Leibowitz und Kolisch so zum Modellfall. Die Auseinandersetzung mit Beethoven, die bei beiden Interpreten vor dem Hintergrund ihres durch die musikalische Moderne des 20. Jahrhunderts geprägten Musikdenkens zu lesen ist, eröffnet die Möglichkeit, den Blick auf einen Ausschnitt in der Aufführungsgeschichte der Werke Beethovens zu richten. Der Beitrag zeigt so auch, dass Leibowitz’ Interpretation nachhaltig von der Aufführungslehre der Wiener Schule geprägt wurde. // René Leibowitz’ campaign against what he considered the ›corrupt‹ performance and orchestral tradition of his time and his efforts to do aesthetic justice to Beethoven’s works through contemporary interpretations form an integral part of his numerous writings and statements on Beethoven. Leibowitz’ exegesis of Beethoven, the details of his performance practice and his attempts to realize ›adequate‹ interpretations can be traced back to Leibowitz’ exchanges with the violinist Rudolf Kolisch and studied in the orchestral scores and parts used for recordings (now in the estate of Leibowitz). In their 1964 radio conversation “Aufführungsprobleme im Violinkonzert von Beethoven” (“Problems of Performance in Beethoven’s Violin Concerto”), produced around the time of their recording of Beethovenʼs violin concerto, Leibowitz and Kolisch aim to expose the performance practice problems of their day for which Beethoven’s violin concerto serves them as a model. Against the background of their aesthetics of music, shaped by twentieth-century musical modernity, their study of Beethoven provides the opportunity to focus on one part of the performance history of Beethoven’s works. The present essay thus also demonstrates the extent to which Leibowitz’ interpretation was shaped by the Second Viennese School’s theory of performance.

Aleš Nagode

At the publication of a new scientific monograph on the activities of the Glasbena matica music society in Ljubljana up to 1945, an inattentive observer of Slovenian musical-historical literature might wonder: why another scientific work on this topic? The central national, Slovenian-declared music society has to this day been the subject of numerous observations. Many of them have touched on specific segments of its diverse activities, while others have focused solely on narrower periods that are most characteristic of its historical role.

Nubia Flórez Forero

Esta ponencia muestra cómo en torno al fandango se construyó una matriz cultural americana que incluye lo musical, lo dancístico y lo festivo, como resultado de un intenso intercambio cultural que fue propiciado por el encuentro de las diferentes culturas en América, las culturas originarias, las culturas africanas esclavizadas y las culturas de los colonizadores. El Fandango como matriz cultural dio origen a muchos ritmos musicalesdancísticos, a lo largo de toda América, en cada región en donde subsiste, el nombre suele ser el mismo para la danza, la música y la fiesta. Como matriz cultural fue la primera de este género creada en América a partir de intensos intercambios culturales. Es más que danza y música, comprende un espacio festivo y un tiempo ritual y permitió a los pueblos oprimidos y despojados, en medio de condiciones adversas, resistir y crear.

Thomas Baird, K. Meira Goldberg, Paul Jared Newman

El fandango, como baile de moda adoptado por la aristocracia del siglo XVIII y diseminado en salas de concierto y salones de la élite, tuvo sus orígenes en las fiestas de las clases más bajas de la sociedad española e hispanoamericana. Su amplia popularidad está ligada indisolublemente a las grandes tendencias sociales, económicas y culturales de la Ilustración, con su interés y ensalzamiento de lo popular. Sin embargo, aunque interpretados en ambientes aristocráticos y registrados en las partituras de los músicos de la corte, tratados de baile, libretti de ballet, óperas y tonadillas, así como en artículos de prensa y libros de viajes de aficionados intelectuales y turistas extranjeros, los fandangos populares se han perdido en el tiempo. ¿Es posible reconstruir un fandango bailado del siglo XVIII? ¿Qué revelan las fuentes principales acerca del vocabulario referido a sus movimientos, sus coreografías, y sus ritmos? Es más, ¿cómo podemos captar desde el punto de vista cinestésico la supuesta lascivia que, al igual que la representación de lo popular, caracteriza universalmente a este baile?

Sören Sönksen

Zur Bewertung der Musik Carl Philipp Emanuel Bachs führen seine Zeitgenossen die Kategorie des ›Bizarren‹ an, um Besonderheiten seines Tonsatzes entweder als Innovationen zu rühmen oder als Eigensinnigkeit abzulehnen. Der nachfolgende Beitrag versucht, das ästhetische Urteil der ›Bizarrerie‹ zu konkretisieren, indem in mehreren Klaviersonaten Bachs harmonisch überraschende Formulierungen und das jeweils (Un-)Erwartete daran aufgezeigt und historisch kontextualisiert werden. Schließlich wird herausgearbeitet, inwiefern sich die Bach attestierte Eigentümlichkeit von dessen Personalstil abheben und in die allgemeine musikalische Stil- und Formentwicklung integrieren lässt. For an evaluation of Carl Philipp Emanuel Bach’s music, the latter’s contemporaries mentioned the category of the ‘bizarre’ in order to either praise the special features of his compositions as innovative or to reject them as obstinacies. The following article tries to concretize the aesthetic judgement of ‘bizarreness’; for that purpose it depicts surprising harmonic configurations in several of Bach’s piano sonatas as well as their respectively (un-)expected characteristics and examines them against their historical backdrop. Eventually, it carves out to what extent the peculiarity attested to Bach can be abstracted from his personal style and be seen as a part of the general development of style and form in musical history.

Philip Vilas Bohlman

The different processes and sites of intersection between music and mobility are crucial to the ways in which the potential for music to form what the following article calls "aesthetic agency". Music's aesthetic agency has a long history, which the article examines in larger historiographic and ethnographic sections. The forms of action central to the individual case studies that follow have formed complex histories of multiculturalism and are central to the social formations of world music in both the past and the present.In the opening section of the article I establish the dimensions of "aesthetic agency" as the site of intersection between music and mobility. The mobility of music endows it with multiple political meanings, which range from the articulation of identity in national anthems to the mobilization of resistance. Two sets of discourse provide the basis for historiographic sections, the first arguing that music's mobility has always shaped models of music in the world, the second examining a set of keywords that are common to "discourses of mobility" that shape the models of migration and immigration in the twentieth and twenty-first centuries. Specific case studies illustrate this long history, among them Abraham Zvi Idelsohn's deployment of diverse practices of Jewish music to map the Jewish diaspora.Two larger case studies establish the ethnographic comparison in a section devoted to the city as a place of mobility. Recent popular music in Berlin offers one of these sites, and the sacred musical practices of Hispanic immigrants in Chicago provides a contrastive example. A close analysis of the immensely popular song by Peter Fox, "Schwarz zu Blau", contrasts with the ways in which songs about the Mexican Virgin of Guadalupe become anthems that mobilize immigration marches in the United States.Three attempts to restrict migration and re-route immigration close the article. Drawn from American border politics, French destruction of Roma settlements, and the economic debates about German multiculturalism, the three examples seemingly contradict the discourse histories and ethnographic moments in the earlier sections, and they offer a conclusion that serves as a critical cautionary tale.

Sergio Sauvalle