This article explores the national reception of the Belt and Road Initiative (BRI), comparing the cases of Egypt and Morocco. The aim is to find out whether the BRI promotes development in the target countries and, secondarily, whether it actually succeeds in enabling China to establish the BRI as a hegemonic standard in these countries by making them more dependent. To this end, we will explore in particular the impact of national institutional contexts in modulating its effects, and show two different trajectories. For example, Morocco, which has better institutional capacities, modulates the BRI to its advantage better than Egypt, which is on a trajectory of dependence.
History of Africa, African languages and literature
Актуальність. У зв’язку з анексією Криму Росією в науковій та публіцистичній літературі поширюється думка про історичну непричетність до Криму, цілковиту відсутність в Кримському ханстві слов’янського населення, яке з’являється лише після приєднання Криму до Російської імперії Катериною ІІ. Втім знайомство з джерелами, написаними середньовічною турецькою та арабською мовами, дає можливість розвінчати подібні стереотипи. Український елемент в Криму під владою Османської імперії та Кримського ханства був помітною демографічною складовою. Деякі науковці, зокрема Я. Дашкевич (на підставі польських джерел), стверджують, що чисельність українців у Криму поступалася тільки кримським татарам.
Мета роботи – не тільки зафіксувати присутність та порахувати українських невільників, а й визначити сімейний стан, професійну належність, по можливості – розташування господарства, особу господаря та ін.
Висновки. Османські джерела, у першу чергу кадіаскерські дефтери, є повноцінним і дуже інформативним джерелом для вивчення не тільки історії та культури Криму, але й українознавства загалом. Наведений матеріал підтверджує дані Я. Дашкевича про те, що українці займали друге місце після татар серед мешканців Криму у XVII ст. Спростовано твердження турецького історика Ю. Озтюрка, що козак – це визначення невільника будь-якої національності, не обов’язково українця. У двадцятому томі кадіаскерських книг Бахчисарайського кадилика на першому місці за кількістю знаходяться українці. Порівняно з першою половиною XVII століття кількість українських невільників у другій половині помітно зростає. Слід відзначити, що у цей період збільшується кількість українських невільничих родин із дітьми. Крім того, фіксуються невільники, які займали досить високе становище в Україні (наприклад, козаки-отамани). Можливо, це пов’язано не тільки із захопленнями полонених, але й міграціями з території України під час «голодних років», у період Руїни. Дані дефтерів свідчать, що серед українських невільників були представники дуже важливих та шанованих професій в Османській імперії: ковалі, мірошники, рільники, чабани, чоботарі, кушніри, зброярі. Таким чином, кадіаскерські дефтери Бахчисарайського кадилика свідчать про те, що українці відігравали значну роль в економіці Кримського ханату.
This paper analyzes twelve poems by Federico García Lorca that Marina Cvetaeva received from the Russian Hispanist F. Kel’in and translated in 1941. Out of them, five poems were translated into Russian, five into French (these texts were identified and republished only in 2020), and two poems remained untranslated. In this paper, we analyse Cvetaeva’s translation process as a reception of texts and compare poetic images from García Lorca’s original poems with Marina Cvetaeva’s images in translations and her work. It is a well-known fact that Cvetaeva wrote to Kel’in saying she liked Lorca and that the poems were well chosen for her. This statement became the starting point of the work. We demonstrate the typological proximity and similarities of imagery between García Lorca’s poems and Cvetaeva’s work and trace possible echoes of Cvetaeva’s poetry in translations from the Spanish poet. In searching for translation solutions, Cvetaeva activates her vocabulary, as well as metrical, rhetorical, and compositional techniques, and introduces allusions to the works of other Russian authors into the texts.
History of Eastern Europe, Slavic languages. Baltic languages. Albanian languages
Tibiscum is one of the biggest Roman auxiliary forts in Dacia and one of the most interesting sites of this kind. It comprises a military fort with its civil settlement and the remains of other structures related to them. The environment around Tibiscum makes it interesting also from the geological point of view. The Timiş River flowing along the fort changed its riverbed regularly in the past, causing troubles to the inhabitants and now to the archaeologists. The broader area around Tibiscum has been only partly researched and still awaits further investigations. The goal of our two-year research was a better understanding of the ancient landscape around Tibiscum and a spatial allocation of settlements and infrastructure. A set of various methods has been implemented to cover the largest area available for the surveys without using excavation methods. Non-destructive survey allowed to collect data which led to the new conclusions about the settlement complex. Following the analysed surveys, new roads were discovered, the necropolis area of the municipium Septimium Tibiscensium, new areas inhabited around the fortification, and especially the parts of the archaeological site that were destroyed by the floods and fluctuations of the river Timiș could be established.
In 2021, Brukenthal National Museum celebrated the 300th anniversary of baron Samuel von Brukenthal`s birth. We hope our gesture will honour, once again, a great personality that ennobles the history of the lands that we inhabit. In the past 15 years, our institution has undergone a reintegration into the cultural, scientific and university world.
У науковій нарації репрезентується нарисна реконструкція православного життя в Одесі на початку 1920-х рр. на тлі комуністичного наступу у вигляді «більшовицької пропаганди дією», що знайшло реалізацію у підступних методах антирелігійної атеїстичної пропаганди, ініціюванні розколу у православній громаді міста, провокуванні у локальному релігійному соціумі міжконфесійного протистояння та інституційного самовинищення на догоду атеїстичним маніпуляторам церковного життя.
Проаналізована археографічна основа дослідження та фахова література останніх років надали можливість авторам реконструювати основні, векторні складові політики комуністичної влади, спрямуваної на обмеження соціально-релігійних можливостей в умовах ідеологічного пресингу комуністичної влади та підступних «практик» її органів.
У статті зводиться окремішнє в одне ціле, й історичне, й соціальне (ментальне, релігійне, моральне, аморальне тощо), опираючись на низку законодавчих актів, невідомих/маловідомих документальних джерел, що підтверджують наступальні акції комуністів-атеїстів саме на одеському прикладі, де РПЦ була превалюючою у порівнянні з іншими церковними утвореннями і залишається такою досьогодні.
The article studies formation of the Soviet Ethnopolitics of treatment of the Crimean Tatars in 1920–1930s. It analyses formation and realization of national policy in the Crimean ASSR towards the Crimean Tatars. The most important component of the Soviet Ethnicpolitics was the policy of “korenization of the apparatus”, creation of national village councils, implementation of agrarian reforms, formation of the proletariat from among the Crimean Tatars, reorganizations in cultural and humanitarian spheres.
У статті висвітлюються деякі аспекти розвитку сільського господарства на Півдні УРСР у 60-х рр. ХХ ст., а саме у Миколаївській, Одеській і Херсонській областях. Розвиток аграрного господарства розглядається у контексті реформування колгоспів і перетворення їх на радгоспи, подається динаміка скорочення чисельності колгоспів. Аналізуються спроби покращення роботи у сільському господарстві, за сприяння таких явищ, як шефська допомога та соціалістичні змагання. Автором на основі задекларованих директивних планів і результатів реформ, порівнюється динаміка електрифікації та механізації виробництва у період 1960-1970 рр.
У статті зазначено, що у нагороду за лояльність місцевої еліти, Олександр І запровадив межову судову систему за польською судовою традицією. Після заснування повітових межових судів у 1818 р. було створено Подільський губернський апеляційний нормальний [межовий] суд на чолі з досвідченими головами. Суддями були переважно молоді недосвідчені заможні дворяни, які обиралися на три роки, що мало наслідком плинність кадрів. Держава вводила до суддівського корпусу своїх представників – колишніх чиновників. Службовцями суду були молоді освічені бідні дворяни, до частини яких запроваджувалися кваліфікаційні вимоги. З 1825 р. покращилося фінансування судової інстанції.
This article is a pan-Himalayan story about how the turtle, as a cultural symbol within Sino-Tibetan divination iconography, came to more closely resemble a frog. It attempts a comparative analysis of Sino-Tibetan divination manuals, from Tibetan Dunhuang and Sinitic turtle divination to frog divination among the Naxi people of southwest China. It is claimed that divination turtles, upon entering the Himalayan foothills, are not just turtles, but become something else: a hybrid symbol transformed via cultural diffusion, from Han China to Tibet, and on to the Naxi of Yunnan. Where borders are crossed, there is translation. If we go beyond the linguistic definition of translation towards an understanding of transfer across semiotic borders, then translation becomes the reforming of a concept from one cultural framework into another. In this way, cultural translation can explain how divination iconography can mutate and transform when it enters different contexts; or in other words, how a turtle can come to lose its shell.
The Lithuanian Leninist Young Communist League (LLKJS) in Lithuania occupied by the Soviet Union was a political structure of the occupation regime, which provided a reserve and assistance to the ruling Communist Party and actively participated in the Sovietisation of the country and indoctrination of the youth in the spirit of Communism. In October 1940, the league was incorporated into the All-Union Leninist Young Communist League (VLKSM) and integrated to the USSR political system. Its aims were to extend the social base of the Communist Party, to exert political influence on youth, and to make the youth serve the occupation policy.
With an aim of gaining social support and political influence among the youth, the Communist Party promoted the Komsomol. In summer 1940, fast and uncontrolled growth of its ranks was stimulated. In February 1941, LLKJS raised for itself a goal of making it into a massive organisation capable of embracing and exerting political control over youth. In order to improve the image of the Komsomol and to make its ethnic composition reflect that of Lithuania, joining the LLKJS was particularly promoted among workers, peasants, schoolchildren, Lithuanians, and Poles of Vilnius region.
Between November 1940 and May 1941, a campaign of issuing the LLKJS certificates to its members took place, which was a cleansing campaign of the Komsomol on the basis of social and political criteria. This campaign was aimed at integrating the LLKJS into the VLKSM through the process of socio-political validation of its members and exclusion of those members, who were socially and politically hostile or unreliable to the occupation authorities. The campaign helped transform the LLKJS and make its composition similar to that of the VLKSM, and also make LLKJS a political structure, which complied with the needs of the occupation authorities and on which they could rely.
Over a period of one year of the Soviet occupation, the ranks of the LLKJS increased 13-fold. Due to the political situation and wish to survive under the occupation, young people of various social groups and nationalities joined the LLKJS. Most of them chose cooperation with the Soviet regime and adaptation to its policies deliberately, others joined the ranks looking for employment or career opportunities, and yet others – seeking better learning conditions or being forced by other circumstances. Cleansing of the ranks of the Komsomol and regulation of its composition changed the social structure of the organisation. The majority of the members of the Komsomol were representatives of working class, peasants and Soviet officials who constituted the social backbone for the Communist Party. People of various nationalities joined the Komsomol. Initially, young people of certain ethnic groups, particularly Jews, actively joined the LLKJS. Later, in order to improve the image of the LLKJS and bring its ethnic composition to that of Lithuania, recruitment of Lithuanians into its ranks was particularly promoted.
Although efforts were made for the LLKJS to grow, it did not become a mass organisation and its ranks remained sparse. It was a weak and non-influential political structure, unable to penetrate the youth and win them over. The attempts of the Komsomol to involve young people in the Sovietisation processes and to instil in them the Communist ideology was ineffective. Many young people were opposed to the occupation regime and its political structures. The spirit of opposition to the Soviet occupation was therefore active among the youth and resistance against it was imminent.
This essay offers a consideration of cosmopolitan temporality in Chimamanda Ngozi Adichie’s short story “The Headstrong Historian.” Spanning the late nineteenth century to the 1970s, Adichie presents three generations of cosmopolitans and three distinct iterations of cosmopolitanism. We argue that the cosmopolitan is a person privileged with a poly-visional sensibility and that cosmopolitan temporality is informed by multiple, often overlapping, narratives of family, heritage, and historical time. With emphasis on Grace, the eponymous historian, we examine manifestations of cosmopolitan temporality, from the village, to the mission schools, to postcolonial Lagos. Grace aims to resituate Nigerian history from a Nigerian perspective, influenced by the lives of her grandmother, her parents, and her husband, all of whom experienced Christianization and intercultural contact in radically different ways. She also writes “reports for international organizations about commonplace things.” In both endeavors, Grace reappraises colonial tracts, which once denied the true historicity of her people. As three temporalities collapse into and upon her writing and worldview, we see Grace as a “citizen of the world” and an active participant in reclaiming the history of southern Nigeria.
History of Africa, African languages and literature