Психологічні аспекти діяльності командирів щодо забезпечення стійкості підлеглих у бою

Оскільки Збройні Сили України складають переважно мобілізовані військовослужбовці, призвані на невизначений термін, та які вже тривалий час ведуть бойові дії й зазнають впливу бойових стресорів як на тіло, так і на розум, питання розвитку їх здатності демонструвати стійкість функціонування психіки в бою є особливо актуальним. І хоча роль командирів у забезпеченні стійкості підлеглих у бою не може бути переоцінена, рівень їх підготовки проводити відповідну роботу бажає бути кращим. Окрім того, відмова від заступників з морально-психологічного забезпечення та покладання ключових функцій щодо організації розвитку, підтримання та відновлення психологічної готовності військовослужбовців на командирів та їх заступників може стати значною проблемою у забезпеченні стійкості особового складу на полі бою. Саме тому метою статті є дослідження та систематизація завдань, функцій, заходів, які мають проводити командири щодо забезпечення стійкості особового складу на полі бою. Для досягнення мети проведено теоретичне дослідження із застосуванням методів: ідеалізації, абстрагування та порівняння методологічних підходів; морфологічного моделювання діяльності командира; систематизації завдань, функцій командира та рекомендованих заходів забезпечення стійкості підлеглих у бою. У статті акцентовано увагу на нових викликах та вимогах, які сформовані впровадженням системи психологічної підтримки персоналу Збройних Сил України, представлено результати теоретичного дослідження діяльності командирів щодо забезпечення стійкого функціонування психіки військовослужбовців на полі бою, запропоновано чітко визначений перелік заходів рекомендованих командиру для проведення на етапах підготовки частин і підрозділів та їх застосування за призначенням. Безпосередня, управлінська діяльність командирів розглянута крізь призму лідерства та її впливу на стійкість військовослужбовців у бою. Реалізація запропонованих заходів дозволить організувати комплексну, постійну діяльність командирів, штабів, офіцерів психологів, кожного окремо взятого військовослужбовця щодо формування та підтримання соціально-психологічних ресурсів військовослужбовця необхідних для стійкого функціонування психіки та адекватних дій в екстремальних (загрози здоров’ю та життю особі та оточуючим, невизначеності, дефіциту часу на прийняття рішення, тощо) умовах.