Гімназійна освіта за автобіографіями єврейських дівчат України кінця 19 – початку 20 ст.: мотивація, доступність, значущість

Мета статті – з’ясувати значущість гімназійної освіти як складника підготовки єврейських дівчат кінця 19 – початку 20 ст. в Україні за їхніми автобіографіями. Зокрема, виявити чинники й обставини, що у(не)можливлювали здобуття повної середньої освіти, реконструювати ставлення батьків до ґрунтовної освіти доньок, з’ясувати важливість навчання в гімназії для самоідентифікації єврейських дівчат. Наукова новизна результатів дослідження полягає у з’ясуванні ролі гімназійної освіти як складника підготовки єврейських доньок через деконструкцію їхньої автобіографічної свідомості, що поглиблює соціокультурні характеристики жіночої особистості модерної доби. Висновки. Нові погляди щодо соціалізації доньок поширюються в єврейських родинах України, професійна підготовка яких мала стати підсумком їхнього навчання й основою самостійних заробітків. Загальна стратегія акультурації реалізується частиною юдейських родин через навчання доньок у найближчих закладах початкової освіти – народних училищах. Результатами початкового навчання єврейських учениць було поглиблення внутрішнього потенціалу, формування дисциплінованості, навичок соціальної взаємодії з іншими. Більшість єврейських дівчат (61,1%) оминули етап відвідування початкової школи. Батьки націлювали доньок на вступ до закладу середньої освіти – жіночої гімназії, чому передувала ґрунтовна підготовка до вступного іспиту. Доведено, що близько ⅓ єврейських доньок змогли скористатися повним курсом гімназійної освіти (І-VІІ класи). Встановлено чинники, що скорочували перебування дівчат-юдейок у гімназії. Зокрема, непланована батьками гімназійна освіта доньки; проживання у віддаленому містечку; труднощі зі вступом до місцевої гімназії; провал на вступному іспиті до закладу. Автобіографічна свідомість єврейських дівчат підтверджує усвідомлення ними панівних культурних патернів епохи щодо необхідності вчитися, а цілеспрямовані дії на здобуття гімназійного свідоцтва через самоосвіту засвідчують його високу соціальну мотивацію та культурну значущість. Омріяний атестат жіночої гімназії ставав перепусткою до іншого, кращого світу, і символізував для його власниць дійсний духовний прорив – не лише за смугу постійної єврейської осілості, а й за рамки традиційного світу, обмеженого для жінки лише домом і дітьми.