АРХІТЕКТУРНА СПАДЩИНА СЕРЕДМІСТЯ КИЄВА У ХРОНОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ

У статті розкриваються у хронологічному контексті особливості розвитку архітектурної спадщини середмістя Києва. Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і закордонних культурологів, урбаністів, геоурбаністів. Київ є одним із міст не лише України, але й усього регіону Центральної та Східної Європи, що характеризується наявністю великого за площею, багатого та «глибокого» за історією середмістя. До того ж київське середмістя не обмежується, як у багатьох інших містах України, власне історичним центром, а є більш широким поняттям, яке охоплює ті райони столиці, де присутній неповторний «дух» Києва. Установлено, що Київ має вельми глибинну історію архітектурної забудови історичного середмістя. Архітектурна спадщина Києва в часи до ХХ століття представлена у хронологічному вимірі за такими періодами: ІХ – перша половина ХІІІ століття (Київська Русь), ХІV–XVІ століття (литовсько-польський період), перша половина XVІІ століття (відбудова Києва в період митрополита Петра Могили), друга половина XVІІ – XVІІІ століття (період Гетьманщини), ХІХ століття (імперський період). Києво-руський період охоплює часи від легендарного «міста Кия» на Старокиївській горі до міст Володимира і Ярослава, які охоплюють сучасне Старе місто. Паралельно із цим розвивався ремісничий анклав на Подолі та релігійно-адміністративний – на Печерську. Монгольська навала в 1240 році відкинула розвиток Києва на кілька століть назад. Литовсько-польська доба характеризувалася географічним розширенням середмістя Києва, більш активною забудовою Подолу, Кудрявця, Печерська. Починаючи з ХVІІІ і все ХІХ століття середмістя розширювалося в південному і західному напрямках. Водночас зазнавала змін і київська архітектура, змінювалася її стильова специфіка (середньовічні стилі – бароко – модерн), зростала поверховість, відбувалася диференціація вулиць і окремих будівель. Зрештою, ХХ століття було ознаменовано завершенням оформлення київського середмістя практично в нинішньому вигляді.