Автопередмови Оксани Забужко в парадигмі публіцистики

Мета статті – розкрити жанрово-стильові особливості автопередмов Оксани Забужко в парадигмі письменницької публіцистики. Звернення до таких методів, як біографічний, історичний, порівняльний, аксіологічний, дискурсологічний дало можливість багатоаспектно розкрити предмет дослідження, зокрема довести приналежність літературної критики до публіцистики, вказати на процеси модифікації в сучасному жанрі автопередмови та його причетність до літератури non-fiction, прокоментувати соціальнокомунікативний і духовний потенціал творів письменниці цього жанру, осмислити їхній громадянський пафос у співмірності із суспільними подіями в Україні поч. ХХІ ст., висвітлити прояв особливостей індивідуального стилю авторки з урахуванням її новаторства. Автопередмови Оксани Забужко яскраво репрезентують публіцистику доби глобалізації, спрямованої на інтелектуалізацію масової свідомості. Вони реалізуюють публіцистичні мотиви історичної пам’яті, ставлення жінки до війни, функції митця в карколомний період національної історії. Жанрово-стильові особливості автопередмов (мотивація написання твору, до якого написана передмова, що включає аналіз суспільно-політичних факторів зародження його задуму в причетності до фактів біографії письменниці; громадянський пафос та лірична сповідальність наративу; літературно-критичний коментар власного твору, позначений постмодерним письмом; філософська наснаженість суб’єктивних оцінок актуальних проблем кін. ХХ–поч. ХХІ ст.; пріоритетність образу автора-публіциста – інтелектуала, політика, жінки, патріота) дозволяють нам стверджувати приналежність їх саме до публіцистики, а не до аналітичного жанру журналістики чи науки про літературу. Явища інтертекстуальності та фрагменти біографії Оксани Забужко, потрапляючи в образне лексичне поле наративу її передмов, виконують сюжетотворчу функцію: матеріалізують переплетення часопросторових пластів, стають фактообразом, будівничим матеріалом оригінальної композиції, що скріплює всі її елементи, уособленням долі жінки в кризовому суспільстві, символом громадянської стійкості письменниці в питаннях престижу українського народу та його культури.