Збереження української культурної ідентичності як фактор державотворення

На сучасному етапі глобалізації найбільшої уваги потребують дослідження основних аспектів соціокультурних змін, пов’язаних з проблемами самовизначення людини, опосередкованими духовними, ментально-ціннісними, етнонаціональними, інформаційними трансформаціями, що актуалізує необхідність формування толерантного ставлення до інших культур за умови збереження власної етнонаціональної ідентичності та культурної окремішності. Крім того, питання збереження національної ідентичності як окремої особистості, так і народу фундаментально пов’язані з ціннісно-моральними настановами культури, її національними трансформаціями. Для української поліетнічної культури проблема збереження власної самототожності, опосередкованої трансформацією ідентичності на індивідуальному рівні, особливо в умовах глобалізаційних викликів і антинацій, є чи не однією з найбільш актуальних. Активні процеси культурно-інформаційної глобалізації розмивають підвалини культурної самототожності, а найбільше – традиції і мову. Домінуючими негативними викликами у вітчизняній мовній сфері є міграція і полікультурність, що провокують перемішування, перетин вітчизняних кордонів іномовними зразками. Своєрідність духовної етнонаціональної культури щонайбільше відображається в традиційних цінностях, які виконують роль ідеальних культурних конструктів. Їх руйнування призводить до закономірного опору, оскільки вони важко піддаються глобальному натиску почасти радикального індустріалізму.