Племена венедів пізньозарубинецької і київської культур басейну Дніпра та Дону в І–V ст. н. е.

Продовжуємо досліджувати структуру поселень слов’ян VІІ ст. до н. е. – V ст. н. е. Попередні праці стосувалися історичних племен неврів, скіфів-орачів, скіфів-землеробів і венедів (Українознавство. 2022. № 2–4; 2023. № 1). Запропонований метод родоплемінної географії, що включає картографування гнізд поселень названих слов’янських племен на сучасних картах України, Білорусі та рф, фіксує майже повний збіг цих різночасових карт. Він сприяє виявленню характерних рис соціального, культурного та економічного життя слов’янських племен у ланцюгу епох за допомогою різних галузей сучасної науки, а також дає можливість відійти від етнічно не визначених «носіїв археологічних культур», які є пережитком радянської археології та ускладнюють вивчення давньої історії народів, що населяли територію Східної Європи від часів Геродота та давніших епох. Разом з тим у світі постійно зростає інтерес до історії українського народу, яка криється в археологічних пам’ятках та їх інтерпретаціях імперськими і колоніальними науковцями. У Середньому Подніпров’ї пам’ятки слов’янських племен зарубинецької археологічної культури виявив В. Хвойка у 1898 р. Вже в перших століттях нашої ери історичні венеди являли собою самостійну етнічну групу, яка існувала на території Європи поряд з такими племінними утвореннями, як германці, фракійці, сармати, балти, угро-фіни. Про венедів писали римські автори I–II ст. Пліній Старший, Тацит і Птолемей. Візантійський автор VI ст. Йордан окреслював територію розселення багатолюдного племені венедів між Віслою, Східними Карпатами і Подніпров’ям. На основі досліджень археологів на картах Дніпровського Лівобережжя раніше нами локалізовано 21 плем’я скіфів-землеробів, 20 племен венедів зарубинецької культури. Матеріали цієї статті виявляють 55 племен венедів пізньозарубинецької культури (Рис. 1). Потрібно відзначити, що і скіфи-землероби, і наступні покоління венедів протягом 12-ти століть проживали на тих самих землях у басейнах рік Десна, Сейм, Псел, Сіверський Донець. Там же в VI–VII ст. проживали їхні нащадки – анти пеньківської культури, а в VIIІ–ХІІІ ст. – літописні сіверяни-українці. Виявлено, що до нашого часу на Північній Чернігівщині та Курщині мешкають нащадки сіверян – горюни, які зберігають сіверянський діалект.