Дослідження Ф. Вовка про українство Добруджі в контексті набутків вітчизняного українознавства

У статті визначено актуальність продовження дослідження колекції «Книжкові пам’ятки з екслібрисами, маргіналіями та інскриптами з ім’ям Ф. К. Вовка» з бібліотечного фонду Національного музею історії України як джерелознавчої бази з етнології, етнографії, краєзнавства, народознавства та українознавства. Охарактеризовано об’єкт дослідження – висліди Федора Вовка 1880-х років, які він провадив під час вимушеної політичної еміграції в Румунії щодо українства Добруджі – історико-географічного краю між нижньою течією Дунаю і центральною частиною Балканських гір, що знаходиться на території Болгарії та Румунії. Дослідження проведено за методом de visu на основі двох основних джерел – книжкових пам’яток, якими є монографія «Задунайская Сечь (по местным воспоминаниям и расcказам)» (1883) та стаття «Українське рибальство в Добруджі» (1899). На основі актуальності дискусії визначено її міждисциплінарний характер та завдання для вивчення, які поєднали як українознавчі, так і книгознавчі студії. Узагальнено, що можливо змістовно, хоча і на основі дуже вузького переліку досліджень інших, окрім Ф. Вовка, вчених, ілюструвати минувшину українства Добруджі в певній багатоманітності його історії та традицій. Зроблено спостереження, що Ф. Вовк не тільки присвятив майже 10 років наукової творчості пошуку, збиранню та збереженню фрагментів історичної пам’яті своїх співвітчизників за кордоном України, а й спочатку поставив за мету віднайти сліди військових (адміністративних) центрів запорізького козацтва, а надалі вивчити його пам’ять про батьківщину, спосіб життя та традиції в новому складному локальному географічному, суспільному та політичному контексті. Окреслено перспективи теми стосовно того, що книгознавці, історики та українознавці продовжують місію створення «Пам’яткового відділу проф. Хв. Вовка», започатковану в 1920-х роках його сподвижниками та брутально перервану репресіями.