Інтермедіальність сербського роману кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Актуальність аналізу обумовлена ​​тим, що поетика літературних напрямів, течій та стилів кінця ХХ – початку ХХІ ст. характеризується різноманіттям методів реалізації. Одним із її модусів вважається інтермедіальність. Сучасна історія мистецтва слова у Сербії окремо демонструє переконливе твердження “нових жанрових сенсів вираженого комбінованого характеру”. Аналітичне висвітлення досвіду інтермедіального формату літературної актуалізації поетики образотворчого мистецтва мета цієї статті. Новизна викладеного матеріалу полягає у прецедентній систематизації окремих проявів інтермедіальності у дискурсі сербського роману. Дослідження засноване на продуктивності методу структурного аналізу у комплексі з культурсеміотичним підходом. Висновки. У романах С. Басари, Д. Кіша, М. Павіча спостерігається особлива форма інтермедіальності, пов'язана із включенням графічних фрагментів у простір прозового тексту. Репродукції, інтегровані в тексти творів, набувають формосмислової актуалізації за принципом психологізації візуального зображення, що робить докладнішим втілення динаміки емоцій знакових персонажів, їх духовної еволюції