Удосконалення математичних моделей зі зсувом часу дво- та трифрагментного сигналів з нелінійною частотною модуляцією

Використання у радіолокаційних системах сигналів із внутрішньо-імпульсною модуляцією дозволяє збільшити тривалість зондувальних імпульсів, а значить і випромінювану енергію при обмеженнях на пікову потужність. Стиснення сигналу в системі обробки забезпечує необхідне розрізнення за часом, але призводить до появи бічних пелюсток. Це в свою чергу обумовлює «розтягування» зони пасивних перешкод за дальністю та погіршує потенційні можливості з виявлення цілей. Тому зниження рівня бічних пелюсток обробленого сигналу є актуальним завданням радіолокації. Стосовно максимального рівня бічних пелюсток переваги мають сигнали з нелінійною частотною модуляцією, але моделі, що використовуються для їх математичного опису, потребують уточнення. Проведені авторами статті дослідження та отримані результати математичного моделювання пояснюють механізм виникнення стрибків частоти та фази в сигналах з нелінійною частотною модуляцією, що складаються з кількох лінійно-частотно модульованих фрагментів. Зазначені результати отримано для математичної моделі поточного часу, тобто, коли час кожного наступного фрагменту відраховується від кінця попереднього. У статті розглядаються математичні моделі дво- та трифрагментних сигналів, які використовують іншій підхід. Відмінність полягає, у тому, що початковий час кожного наступного лінійно-частотно модульованого фрагменту зсувається на початок відліку, тобто використовується зсунутий час. Перевагою цього підходу є відсутність стрибків частоти на стиках фрагментів, але стрибки фази в ці моменти часу все рівно спостерігаються. Таким чином існує потреба у розробці математичного апарату компенсації таких стрибків. Аналіз відомих публікацій, проведений у першому розділі статті, показує, що для математичних моделей зсунутого часу питання визначення величини стрибків фази на стиках фрагментів та механізми їх компенсації не розглядалися. З цього витікає завдання дослідження, яке сформульовано у другому розділі роботи. Математичні викладки щодо визначення величини фазових стрибків, які виникають в зазначених математичних моделях, а також результати перевірки удосконаленого математичного апарату наведено у третьому розділі роботи. Подальші дослідження планується спрямувати на особливості використання розроблених математичних моделей при вирішенні прикладних завдань у радіолокаційних системах.