Проблеми методології вивчення первісних форм колективної свідомостів українському фольклорі

У статті піддаються розгляду процеси генези феномену колективного самоусвідомлення предків сучасних українців на етапі переходу від тотемного до антропоморфічного типів світогляду в текстах українського фольклору. При цьому основна увага переноситься на дослідження метафізичного виміру цього процесу. Підкреслено, що особливо рельєфно виділяються фази переходу від одного типу світогляду до іншого на прикладах порівняння текстів первісних міфів і народної казки. В українській народній казці, на відміну від первісного міфу, на просценіум виходять мотиви, моральна позиція персонажів. У казках людина перебуває в напружених рефлексіях про суперечності між загальноприйнятим і особистісним, а вже пізніші міфологічні тексти «заземлюють» просторові і часові горизонти діяльності героя, поміщуючи їх у контекст співвіднесення правового й морального, світського й релігійного. В горизонті генези форм колективної самосвідомості казка виявляє свою історично зумовлену амбівалентність: у ній фігурують герої давніх міфів, в сюжети казок вживлені лінії і структурна будова первісних міфів, окрушини тотемного світогляду. Однак приявність у казках моральних регулятивів, зародків свободи особистості виказує на прорив духовності людини за межі тотемізму й зоолатрії первісного міфу на простір антропоморфізму. На цьому новому етапі розвитку колективної свідомості істотною ознакою самосвідомості постає поєднання свободи і моральності, особливо рельєфно це проступає в сюжетах казок, у яких йдеться про стосунки між людиною і смертю.