СУБ’ЄКТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОГО ПІЗНАННЯ: ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

У статті досліджено специфіку виокремлення політичної гносеології, політичної епістемології і політичної когнітології як напрямів проникнення суб’єкта пізнання у сутність політичних явищ та процесів на дометодологічному рівні. Підкреслюється, що класична і некласична теорія пізнання проклали шлях до сучасного наукового розуміння дослідної методології та загальноприйнятих стандартів наукової новизни. Сконцентровано увагу на формуванні одновимірних політичних поглядів на політичне пізнання як рефлективного відображення політичного світу в певний період часу актуальними засобами пізнання. Наголошується, що актуалізується питання значущості класичних напрямів пізнання, моноідеологічних і монодоктринальних структур політичного світосприйняття. Стверджується, що умовах інформатизації та зростання значення машинних інтелектуальних систем у практиках здобуття нових знань потребує з’ясування проблема значення штучного інтелекту та позалюдських систем мислення для політичного пізнання майбутнього. Обґрунтовано, що наукова парадигма мислення визначає стандартні вимоги до ефективності та результативності політичної діяльності. Розглянуто значення частини політичного пізнання, яка може не відповідати критеріям природничої або технічної науковості.