ЗБИРАЛЬНИЦЬКА І ПАМ’ЯТКООХОРОННА РОБОТА МУЗЕЇВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ 1950–1980-х РОКІВ У КОНТЕКСТІ АНТИРЕЛІГІЙНОЇ ПОЛІТИКИ СРСР

У статті розповідається як музейники Західної України з перемінним успіхом виконували свої професійні обов’язки в умовах антирелігійної політики СРСР. Одним з головних напрямків їх роботи був пошук пов’язаних з Церквою артефактів для поповнення колекції музеїв та виявлення, взяття на облік і охорона архітектурних пам’яток – в т. ч. церковних приміщень. Попри те, що хронологічні рамки публікації лежать у минулому часі автор також актуалізує і намагається знайти шлях до розв’язання низки проблем сучасності. Вони лежать у площині стосунків Церкви і держави. Після здобуття Україною у 1991 р. незалежності і зміни суспільно-політичного ладу ці проблеми нікуди не зникли, а радше змінили характер. Наприклад, тотальний державний контроль над Церквою змінився на нерідко фактичну безконтрольність. Музейники в силу специфіки своєї роботи співпрацювали і з представниками Церкви, і з репрезентами влади СРСР. У результаті вони отримували складний, але унікальний досвід. Звертатися до нього зараз було би виправдано і доречно. Тому за мету статті взято проведення дослідження збиральницької і пам’яткоохоронної роботи музеїв Західної України у контексті антирелігійної політики СРСР. Методи дослідження використано відповідні поставленій меті і наявному масиву інформації й характеру джерел у яких вона міститься. Було використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу і узагальнення. Також використовувався історико-генетичний метод. Результати дослідження показали, що збиральницька і пам’яткоохоронна робота музейників Західної України зазнала шкоди від антирелігійної політики СРСР. Це підтверджує низка наведених у статті прикладів. Вони були знайдені як у літературі, так і в архівних джерелах. У них містяться вірогідні і репрезентативні докази того, як дії або пасивність влади СРСР утруднювала роботу музейників. Попри ці перепони вони змогли досить результативно поповнювати колекції своїх музеїв, а також охороняти пам’ятки. Отримані результати дозволяють також підняти декілька дискусійних питань. Зокрема, такими є проблема пасивності священнослужителів у співпраці з музейниками і недоліки у врегулюванні Церковно-музейних стосунків після 1991 р. Вони перспективні для подальших досліджень.