Джерела з історії музейництва як соціокультурного явища

У статті викладено результати комплексного розгляду явища музейництва на теренах України на основі залучення даних від гуманітарних і природничих наук: археології, етнології, філології, культурології, мистецтвознавства, музеології, пам’яткознавства, антропології, геології, палеонтології. Застосовано історичний підхід до вивчення проблем музеології, порівняльно-історичний метод, історико-хронологічний метод, загальнонаукові методи аналізу і синтезу, дедукції, індукції, методи музеології як наукової дисципліни, принцип об’єктивності. Для порівняльного аналізу залучено сучасні дані з музейництва країн Європи, Близького та Середнього Сходу, хронологічні межі визначено добою первісності та грецько-римського часу. Розглянуто гіпотезу Ю.А. Омельченка, згідно з якою домузейні форми зберігання та використання історико-культурних цінностей відомі у первісному суспільстві, що проявилось в організації святилищ і пізніше храмів, поширених у класовому суспільстві. Проаналізовано погляди філософів, культурологів, археологів, етнографів на походження речової культури. Проведено аналіз писемних пам’яток грецько-римського часу. Показано, що безцінним писемним джерелом, яке дає уявлення про форми збереження цінностей у стародавніх народів Сходу, є «Біблія». За результатами дослідження зроблено висновки, що процес формування ціннісного («музейного») ставлення людини має такий вигляд: «річ → річ як працінність → річ як цінність (предмет музейного значення) → “музейний предмет” → колекція → зібрання → музей». Предмет музейного значення виконує мнемоністичну функцію, тобто має властивість нагадувати людині про щось в означенні пам’яті; сакральні інститути суспільства, як-то святилища та храми, не наділені музейними функціями. У давніх людей не було усталеного розуміння необхідності створення світського просвітницького закладу, як-то музей. Мав минути певний час для вироблення у культурі суспільства критеріїв «музейного» поцінування речей та усвідомлення необхідності збереження та популяризації пам’яток шляхом створення експозицій для широкого кола відвідувачів, що у країнах Європи припадає на добу Відродження та Просвітництва. Музей як поліфункціональна система є епістемною моделлю культури, однією з історичних форм колективної пам’яті, ціннісного ставлення людини до світу, підтримки традиції та засобом масової комунікації, що проявляється в експозиції, яка інформує про абстрактне за допомогою конкретного.