Концептуальні ознаки сталого господарювання

Авторами досліджено основні напрями організації сталого господарювання виходячи з осучаснених наукових уявлень про сталий розвиток з використанням підходів фінансоміки. Методологічною основою представленого у статті дослідження є традиційні загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання (монографічний, аналітичний, моделювання та ін.), адаптовані до логіки розв’язування проблеми організації сталого господарювання, в рамках якої природні ресурси розглядаються як економічні активи. В межах ідеологеми сталого розвитку окреслено сутнісні ознаки концепту сталого господарювання в умовах підвищення ролі фінансових активів у формуванні екологічно і соціально орієнтованого простору життєдіяльності суб’єктів господарювання. У концепті сталого господарювання наголошено на необхідності узгодження сучасних підходів фізичної економії з енвайронментальним напрямом екологічної економіки і класичними положеннями економічної теорії. Надано пропозиції щодо фінансизації природно-господарської сфери на засадах сталості та удосконалення фінансової логістики у природно-ресурсній сфері. Звернено увагу на те, що фінансовий капітал має заходити у сферу природокористування як початковий інвестиційний та операційний капітал, а також у вигляді реінвестицій та фінансових потоків, спрямованих на відновлення природних ресурсів. Визначено, що реінвестування у природний капітал частини вилученої природної ренти забезпечує відновлення природних активів і відтак впливає на функціонування просторових соціо-еколого-економічних систем у режимі сталого господарювання, проте вимагає відповідних інституціональних перетворень та створення інфраструктури капіталізації природних ресурсів. Запропоновано модель динаміки співвідношення між інвестиціями у природно-господарську систему та ефектом досягнення сталого господарювання у форсайт-проєкті як інструменті полісуб’єктного управління сталим розвитком, а також алгоритмічну структурну схему організації сталого господарювання з використанням інформаційно-комунікаційних платформ управління територіальними ресурсами. Застосування такого підходу дозволить реально забезпечити ефективне фінансування природно-господарської сфери з використанням механізмів структурного управління і сек’юритизації природних ресурсів, «зелених» фінансових активів та інших інструментів сучасної фінансоміки.