Інституціональні умови привласнення інтелектуальних благ

Актуальність проблеми формування інститутів привласнення інтелектуальних благ обумовлена необхідністю розв’язання суперечностей між індивідуальними і соціальними нормами та правилами взаємодій творців і споживачів інтелектуальної продукції. Саме в такий спосіб можливо збалансувати індивідуальний і соціальний інтерес, що дозволить реалізувати інституціональні принципи управління інтелектуальною власністю відповідно до економічного статусу країни. Відомо, що на сучасному етапі інституціоналізація відносин в сфері привласнення інтелектуальних цінностей здійснюється в умовах системи інституційних протиріч: всередині неформальних норм і правил; операційної діяльності формальних інститутів держави; між неформальними і формальними інститутами. Авторське право, на відміну від патентного права і права торгових марок, не вимагає попередньої реєстрації для охорони – об’єкт авторського права охороняється в силу самого факту його створення, якщо це відповідає необхідним умовам. У зв’язку з цим розглядаються ситуації, коли закони про авторське право стосуються оригінальності об’єктивного вираження думок в об’єктивній формі у друкованому або письмовому вигляді, а також береться до уваги самовираження автора у створеному ним об’єкті. Метою дослідження є виявлення механізмів впливу неформальних норм і правил використання інтелектуальної власності на становлення суспільно-правової форми відносин у сфері привласнення інтелектуальних цінностей в умовах країни з перехідною економікою, до категорії яких наразі належить Україна. Формалізація відносин у сфері привласнення інтелектуальних благ в Україні сьогодні багато в чому успадковує застарілі правила, прищеплені суспільству за радянських часів, що перешкоджає встановленню правил, які відповідають нині чинним міжнародним зобов’язанням країни. Аналіз процесу інституціоналізації системи привласнення інтелектуального продукту в різних типах економіки дозволив зробити висновок, що в умовах перехідних економік і економік, що розвиваються, економічна ефективність залишається невисокою через невизначеність не тільки юридичної доктрини, а й поведінки юридичних агентів. Підкреслено необхідність встановлення такої фінансової компенсації творцям інтелектуальної власності, яка робить порушення правил функціонерами-посередниками вкрай невигідним. Доведено, що низький рівень розміру компенсації за порушення прав інтелектуальної власності, відсутність державного нагляду і контролю за обігом нематеріальних активів, якими є об’єкти права інтелектуальної власності в господарському обігу, фактично стимулюють правопорушення у цій економічній сфері діяльності. Найбільш ефективним шляхом подолання такого стану має бути створення спеціального органу державної влади.